 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
Автори |
|
|
Паламарчук Любов Василівна
|
||
|
|
||
|
|
||
|
|
Вірші Паламарчук Любові Василівни |
|
|
Вишиванка - життя в різний колір Десь яскравий, десь темний, десь сірий Але не шкодувала ніколи Що я цю вишиванку носила На ній маки цвіли і троянди Ізумрудами листя горіло Квіти вишиті - вони назавжди Років полум'я їх не спалило Хоча - десь кольори трохи зблідли На волошці розірвана нитка Хоч чужому воно й не помітно Пелюсток розсатався в нагідки Як би сісти та вишити знову В кожну квіточку років дошити Встати рано - надіти обнову Знову жити і жити, і жити.
Здравствуй рассвет Печальный и дождливый Здравствуй рассвет, укутавшись в тоску Ты проникаешь в сердце молчаливо Завернувшись в душу как лоскут Здравствуй рассвет Ты - То холодным потом То жаром растекаешься внутри То с нежностью, покоем и заботой Готовишь кофе И картошку фри
Осень ко мне постучала нежданно Всё что могло - улетело на юг Тысячу раз повторю неустанно Я не враг своей осени Но и не друг.
Ну здравствуй Родина Ты встретила меня Грозовым небом Засраным асфальтом Тремя могилами ты в самый мозг впилась В душевной ране Ковыряясь пальцем Ромашек, колокольчиков глаза Вонзила в сердце Молнией палящей Швырнула память В сорок лет назад И там был ты Любимый, настоящий Ах как хотелось В дерзкой боли миг Взметнуться в небо Журавлиным кликом Сердце кричит Немой язык молчит Никто не слышит Каждой клетки криков Я не прощаюсь Родина моя Ты жизнь - ты от однажды и навечно Благословенны небо и поля Люблю я все любовью бесконечной
Что грустишь мой лебедь белый Крылья слаживать рано еще Подними глаза синие в небо Сердце, верю - еще горячо Белый лебедь спой мне свою песню Я услышу ее - ты поверь мне Пусть летит она в синь поднебесья Пусть закроет дверь болям, потерям Упади вновь в рассветные росы Давних лет Поцелуйся с туманом И пусть память уложит в покосы Все стенанья, горечь обманов Пусть твои еще сильные крылья Распрямятся из звезд покрывалом Пускай нежность, любви изобилье Вновь накроют девятым валом Взлетай, пой - мой лебедь белый Крылья слаживать очень рано Твоя песня зовущая в небо Может вновь исцелить чьи то раны
Не йди від мене весно синьоока Сріблом дощей і перлами роси Хай помилується іще зінниця ока А душу відігрій і віднеси Туди де ліс - мов велетень безмовний Де квітами застелене життя Де глечик молочком по вінця повний Туди - куди немає вороття Там все лишилось - юність і дитинство Хоча б на хвильку віднеси туди Серце летить, рветься несамовито В кожнім ударі - туди, туди, туди Там холод не несе місячне сяйво Мерехтять зорі у нічному танці Ах як там гарно, несказанно гарно Так хочеться прокинутись там вранці
Ложится солнце в горизонт горящий Укутавшись багровым одеялом А радужный оркестр к себе манящий Играет чувствами души о несказанном Гори закат - волнуй и кровь и чувства не накрывай все ноги покрывалом Горы закат - Хоть твой огонь из грусти Он все равно ассоциирует начало Начало дня в чужих далеких странах Начало жизни в материнском лоне А в небе, в дымке чуть прозрачной - Ранней Расвет родится на пурпурном фоне
Я пробужденье после ночи - Я рассвет Туманной дымкой над рекой стою Я лес без края, изумрудов цвет Я жаворонка трели жадно пью Я цвет мерцанье, бархат облаков Я бью об стены скал морской прибой Я плач свечей и запах пирогов Я вера, я надежда, я любовь Я из тюльпановых бокалов пью нектар Сирени запахом пьяню перед грозой Востока нежность и заката жар Все это я и все это со мной Я синь небес и серебро дождей Я муровей несущий стрекозу Я возле дома из лозы плетень Я шмель пьющий из роз чудо-росу Покрыты золотом радугой поля Васильки, маки - это тоже - я Так кто же я? И как зовут меня? А вот скажу вам просто - Я - Земля
Грозы над полями отгремели Радуги как маки отцвели Гнезда аистов до марта опустели Ключом к теплому югу журавли Последним теплом лета обогреты Розы ароматом наслаждают Чернобривцев бархат ярким цветом Даже кошку зиму удивляют Огромная луна висит над домом Своим сияньем источая холод Ни убежать, ни спрятаться не можем Ах эта осень... Что-то в горле комом Еще одну страницу нашей жизни Перевернули мы с тобой родная Еще на год мы ближе к нашей тризне Все неувереней звучит - "Не замечаем"
Листопад бродяга разлетался ветром То летит на север, то умчал на юг Листья набросает под ноги полметра А потом подхватит и закружит в круг С золотистых кружив платьев на березах Звездопад в рябины гроздьями упал В низких темных тучах Прячет осень слезы В полях опустевших разлегся туман Осень - моя песня Как же ты прекрасна Пусть и грусть и сердце И печаль в глазах Наша жизнь - рекою Ох как не напрасна Хоть и бьет о камни И сносит берега
Подворья солнца, песен и цветов - Это подворье кумушки моей Живет она в селеньи Косенев Среди берез, орехов и полей Расселись яблони - матрешки по двору Беседка виноградом обвилась Здесь пахнет вкусным супом по утру А роза с солнцем нежно обнялась Вот клематикс за домом притаясь Цветы как звезды в серебре росы Признанья лилиям он шепчет не стыдясь Улыбку спрятав в длинные усы А все вокруг застелено ковром Зеленого, густого спорыша Ну все здесь дышит щедростью, додбром Так хочется здесь жить, любить, дышать Пусть будут мир, добро Любовь, цветы В твоем подворье кумушка моя Пусть вместе будет всегда здесь Кум и ты И чтобы иногда бывала я
Плаче душа й нічого не розкаже Про ліс куди в дитинстві ми ходили Той ліс донині конваліями пахне Плаче душа, бо ще не зачерствіла Десь в лісі, там, дитинство заблукало Юність в полях квітучих загубилась Роки пронеслись вдалеч журавлями Черемхи цвітом голову накрило Плаче душа за кущиком жасмину Що ніжним цвітом заглядав в віконце За тим бузком, що обнімав калину Чекаючи - вже скоро зійде сонце Ніщо не згладить смуток і самотність Нема кому утерти гіркі сльози Хто зна коли, а може і сьогодні Вдарить мороз і душу заморозить
Закутавсь місяць в хмари темно-сірі Шалений вітер гне гілля дерев А серце жде, надіється і вірить Тебе побачить - і відчує знов Запах трави чуть збризнуту росу Полум'я сходу, що горить над світом А ми з тобою, в тім полум'ї з тобою Згорали в почуттях, як в спеку квіти Не змогли стерти - серце пам'ятає Через життя - дощі і буревії Очі твої, що душу спопеляли І поцілунки від яких ми мліли Біля ставочку вдвох зустріти б ранок Пронестись спогадами по житті далекім Та не прийти туди нам мій коханий Туди ніколи вже не прилетять лелеки Ніколи нам там сонце не заграє Тих зорепадів ми вже не побачим Там поросли полин зі звіробоєм Там все горіло тай досі не згорає Хоча б ще раз, в ті сині очі глянуть На груди тихо голову покласти Але, на жаль, рятує тільки пам'ять Любов рятує - а вона незгасна
Зануда дождь стучит в окна печалью Но я печали этой не боюсь Придет весна и запахом миндальным Прогонит из души печаль и грусть В хрустале рос и нежных изумрудов Ковры из трав на землю упадут Музыка птичьих голосов разбудит Солнца тепло - и холода уйдут В цвет абрикос, сирени и тюльпанов Отдам я сердце, чтобы отогрелось Надежды луг коснется мыслей пьяных А в этих мыслях - все, что я копила И пусть печалью дождь стучит колючий Я не отдам ему в плен свое сердце Любовь, надежда, вера - спасут душу Любовью, памятью я снова буду греться
Размышление Думаю - к морям теплым и дальним Юность светлая уплыла Я молила, что бы осталась Не услышала - пренебрегла В ночи яркой звездой светила и рассветные росы пила По коврам из цветов бродила В ярком солнечном свете пила В косы пышные звезды вплетала Ожерелье из радуг носила Звездопадами укрывалась В нежность, в радость, в любовь одевалась Но увы - волны жизни бурлящей Беспощадно разбили о камни Годы юности -тонкой изящной И надежд никаких не оставив
Лягаю в постіль зелених Карпат Пахучим степом Криму укриваюсь В полях засію срібний зорепад Перлинами роси луги встеляю Травень вінок сплітає з пелюсток Яблунь, троянд, із квітів ніжних лілій Лелек і ластівок вплету я в цей вінок Золоте сонечко і небо - тихе й синє В зітканий Богом килим З місяця та зір Я рясно білий цвіт калини уплітаю Золотий серпень посилаю в світ Благословенний щедрим урожаєм Вже павутиння вересень плете І крадькома, щоб серцю не помітно Грайливо так вже холодок несе Огорне душу то дощем, то вітром А я візьму та в килим загорнусь Той, що з зірок, із квітів, із калини Та знову в теплий травень повернусь Хоча б на рік, хоча б на день, хоча би на годину
Плаче Україна за синами Колями, Сергіями, Сашками Плачуть матерів серця розбиті І осиротілі плачуть діти Плаче Україна за синами Срібними, холодними дощами Загортає рани в заметілі На ще зовсім молодому тілі Вбиті доми обнімають лози Лози запашного винограду Черешневий сад що при дорозі Помирає під ворожим "градом" На вікні розбитім сірий котик Із сумними жовтими очима Він чекає, що відчує кроки Рідні - за розбитими дверима Україно, рідна, встане сонце Над лісами, горами, степами Ластівка постукає в віконце Зацвітуть черешні над синами Маками степи замайоріють Хлібними заколосять ланами Встане моя рідна Україна Над смертю, над слізьми, над ворогами
|
||
|
|
||
|
|
||
|
|
Примітки |
|
|
||
|
|
||
|
|
||
|
|
Паламарчук Любов Василівна |
|
|
Народилався 5 жовтня 1957 року в селі Косенів. В Косенівській школі навчалась з 1963 по 1972 рік. |
||
|
|
||